Ними пишається наше місто

*************************************************************************************

Ульяненко Валерій Васильович – вчитель географії вищої категорії, старший учитель НВО «Вишнівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1- дитячий садок».

Напевно, у кожного учня є улюблений учитель. Проте є такі вчителі, яких обожнюють всі діти. Саме такою людиною є наш учитель географії, Ульяненко Валерій Васильович. Для нас він є еталоном педагога та освіченості. За 31 рік роботи в нашій школі він пізнав тонкощі дитячої психології, навчив не одне покоління дітей моралі й широкого світобачення. Саме завдяки цій людині ми пізнали та полюбили прекрасну та захоплюючу науку – географію.

– Валерію Васильовичу, ми беремо участь у проекті «Моє місто» і хочемо поставити вам декілька запитань. Як довго ви живете у Вишневому?

– З 1978 року. Я закінчив педагогічний інститут імені М. Горького в 1977 році за фахом вчителя біології і географії.

– Де ви працювали до вчителювання у школі?

– Відразу після закінчення інституту я почав працювати вчителем біології та праці в середній школі села Мар’янівка Васильківського району.

– З якого року ви працюєте в нашій школі?

– У 1978 році я переїхав у місто Вишневе, де й почав працювати вчителем географії та біології в середніх і старших класах. У ті часи викладання було російською та українською мовами. Починаючи з 80-тих років, школа перейшла на українську мову.

– Чи змінюється наша молодь?

– Так, змінюється. Молодь стала більш комунікабельною, всебічно розвиненою, почала використовувати Інтернет. Перехід країни на ринкові відносини призвів до великих змін у нашій школі. З’явилися класи поглибленого вивчення окремих предметів, таких, як: математика, українська мова та література, трудове навчання та інші.
– Що для вас означає ваш предмет?
– Для мене географія – образ життя. Це життєвий шлях, який я пройшов у Вишнівській школі №1 з 1978 року по сьогоднішній день. Свої захоплення: туризм, акробатику, я приніс у нашу школу. Ми з учнями брали участь у численних районних та обласних змаганнях по туризму.
– Якби Ви мали необмежені можливості, що насамперед зробили б для Вишневого?
– По-перше, я побудував би школу з сучасним обладнанням. По-друге, збудував би ще один будинок творчості для молоді, де вона могла б проявляти свої здібності і розвивати їх. По-третє, зробив би так, щоб наше місто стало більш чистим у природному та духовному значенні.
– Чи змінилося наше місто за останні 10 років? В який бік?
– За останні роки місто збільшилось і за площею, і за кількістю населення. Збудовано нові масиви по обидві сторони від залізниці. Місто стало більш цивілізованим. Поліпшився зв’язок з Києвом.
– Що ви хочете побажати нашій молоді?

– Хочу побажати молоді більше доброти, духовності, бо зі збільшенням кількості населення, доброта почала відходити на задній план.
- Дякуємо.
(Інтерв'ю брали Берещук Інна, Бондаренко Владислав).


*************************************************************************************
Школа… як багато в цьому слові… тут і сум, і радість, і щастя, і одні з перших спогадів дитинства і юності. У щасливі дні нашого шкільного життя головними людьми в ньому є вчителі, що ведуть нас від першого дзвінка і аж до випуску.
Одним з моїх улюблених вчителів є вчителька, яка не просто навчає нас, але й розуміє, як ніхто інший. З нею можна говорити не лише про навчання, але й про життя в цілому. З цією вчителькою я познайомилась 2 роки назад, і поспілкувавшись з нею, зрозуміла, що вона не тільки хороший спеціаліст у своїй справі, але й винятково хороша людина, якій можна розповісти про всі свої проблеми і знати, що вона завжди допоможе.
Плахотнюк Клавдія Леонідівна вчителює у НВО «Вишнівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1 – дитячий садок» вже 14 років. За ці роки вона виховала безліч дітей, що займали призові місця на олімпіадах з біології. Вона дуже вимоглива вчителька, але її вимогливість лише підкреслює її виняткове знання свого предмету (біологія), адже лише вчитель, що дійсно знає свою справу, може і від інших вимагати того самого. Учні Клавдії Леонідівни завжди вдячні вчительці за отримані знання з її допомогою, хоча остаточно усвідомлюють це лише в 11 класі, коли розуміють, яка непроста річ – життя, і що саме її уроки знадобляться їм у здобутті подальшої професії і в майбутньому загалом.
До своєї праці Клавдія Леонідівна підходить з усією відповідальністю. Вона розуміє, що учням не цікаво просто сидіти і весь час писати конспекти з підручника чи слухати урок, повністю завчений з книжки. Як вчитель біології, Клавдія Леонідівна завжди вміє зацікавити учнів своєю розповіддю, захопити увагу дітей і тримати її аж до дзвінка. Вчителька на уроки приносить учням різноманітні схеми та мікропрепарати, а також мікроскопи, щоб діти самі могли впевнитись в існуванні тих чи інших істин у будові живих організмів. Учні виконують практичні роботи, де вони ще раз можуть перевірити правильність чи хибність тих чи інших теорій такої складної науки, як біологія.
Навіть дуже складний матеріал, такий наприклад, як генетика, може зрозуміти кожен в класі – для цього потрібно лиш уважно слухати Клавдію Леонідівну, і її розповідь запам’ятається сама собою.
Учнів старших класів вона поступово готує до зовнішнього незалежного оцінювання, яке відбудеться наприкінці 11 класу, бо розуміє всю відповідальність, яка лежить на ній при здачі учнями ЗНО з біології, тому й починає плавну підготовку з 10 класу: учні пишуть тести, виконують завдання не лише на відтворення матеріалу, але й на мислення над певними біологічними питаннями.
При підготовці до олімпіад Клавдія Леонідівна допомагає своїм учням, а не лише повідомляє про їх дату. Зі свого досвіду можу сказати, що також приймала участь в олімпіаді з біології, і знаю, яке нелегке завдання стояло перед Клавдією Леонідівною. Вона не лише допомогла мені повторити весь матеріал за шкільний курс навчання і систематизувати здобуті знання, але й зацікавила мене своїм предметом саме під час цих додаткових занять. Підготовка була не важкою, але ми приходили на ці додаткові заняття на протязі зимових канікул. Клавдія Леонідівна завжди при підготовці до олімпіад витрачає власні сили та енергію, але її старання ніколи не проходять даремно, адже всі учні, з якими вона займається, завойовують призові місця. Я знаю, що є багато вчителів, які цінують учнів саме за їх знання. І це правильно. Але мені здається, що не менш правильним є і те, що вчитель має бачити у дитині не лише учня, але і маленьку людину з усіма її проблемами. Вчитель має побачити душу дитини, а не лише її розум. Багато вчителів, більше поспілкувавшись з дитиною, можуть відкрити для себе ще одну маленьку особистість, яка, можливо, не може чи не хоче навчатись, але володіє такими людськими якостями, якими, можливо, інший учень, що прекрасно навчається, і не володіє. І саме Клавдія Леонідівна може побачити в учневі ту маленьку людину, якій потрібні саме її підтримка і розуміння. Вона бачить не лише розумну дитину, вона спроможна побачити ще й хорошу людину. І на таке здатні далеко не всі.
Між учнем і вчителем мають складатися добрі і щирі відносини, відкриті. Вони не мають бути аж зовсім дружніми, певна субординація має бути присутня, але дуже недобре, коли при вчителеві учень боїться ступити зайвий крок. Це говорить про те, що учень не довіряє своєму вчителеві – можливо, вони не достатньо знають один одного, а може, проблема в іншому. Всі учні, з якими я більш-менш знайома, довіряють Клавдії Леонідівни і почуваються спокійно й впевнено в її товаристві. Вона завжди прислухається до думки учня і не буде її ігнорувати.
Клавдія Леонідівна знає, що кожна дитина, а особливо в старших класах, має мати власну життєву позицію і життєву мету, і дороги до неї дуже непрості. Вона, як хороший вчитель і людина, допомагає нам, учням, визначитись у своєму подальшому житті і частково подолати певні перешкоди, що вже стоять перед нами.
На мою думку, вчитель має володіти високими моральними якостями, а також такими, як розуміння, підтримка, готовність прийти учню на допомогу у скрутній ситуації, чесність і доброта. Вчитель повинен мати тверду життєву позицію і незламні життєві цінності. І я впевнена, що всіма цими якостями володіє Клавдія Леонідівна. Вона дуже любить дітей, і це видно. І вона має повне право називатись Прекрасним Вчителем.
Я твердо знаю, що саме Плахотнюк Клавдію Леонідівну можна назвати справжнім вчителем. І для багатьох вона є не просто вчителем, що гарно викладає свій предмет, вона є ще й справжнім Вчителем самого життя…
Я поставила Клавдії Леонідівні декілька запитань про її життя і про її працю у школі.
- Яке ваше повне звання вчителя?
- Старший вчитель.
- Яке Ваше хобі?
- У вільний час я люблю виїзджати на природу (до лісу), також люблю вирощувати різні види рослин, також захоплююсь кулінарією.
- Чи важко вам працювати в нашій школі?
- Професія вчителя досить важка і відповідальна, але цікава, і мені подобається.
- Як багато Вам доводиться докладати зусиль, щоб виховати стільки дітей-олімпіадників? Як Вам це вдається?
- Спочатку я підбираю дітей, що мають здібності до вивчення біології. Тут усе залежить не лише від вчителя, але й від дитини. Я допомагаю учневі підготуватись до олімпіади і усвідомити всю відповідальність, що лежить на ньому.
- Чи любите Ви займатися класним керівництвом?
- Робота класного керівника надзвичайно відповідальна, і звичайно, часто буває важко з цим впоратись, але я намагаюсь бачити в кожній дитині не лише учня, але й маленьку людину з усіма її проблемами, здібностями, окремим характером. Мені подобається ця робота.
- Якими якостями та знаннями, на Вашу думку, має володіти вчитель?
- Найперше у вчителя мають бути гарні знання по певній дисципліні, психологічні і педагогічні насамперед, а також вчитель повинен мати високоморальні якості.
- Які стосунки мають бути між учителем та учнем? Більш дружні чи формальні?
- Вони мають бути посередніми між дружніми та формальними. Учень завжди має пам’ятати, що учитель – його друг, який йому завжди допоможе.
- Як Ви гадаєте: молодь має ставитись до навчання поверхово чи занурюватися у нього повністю?
- Я вважаю, що кожна дитина має зрозуміти, що знання їй необхідні для отримання певної професії в майбутньому.
- І вже в старшій школі діти мають працювати більше, стараніше і наполегливіше, а особливо звертати увагу на ті предмети, які знадобляться їм при вступі до вищого навчального закладу чи просто при здобутті певної професії.
- Вам дуже подобається працювати в нашій школі?
- Я люблю Вишнівську школу №1 і люблю тут працювати, оскільки в нашій школі хороший педагогічний і учнівський колектив.
- Ви приїхали до міста Вишневе, як нам відомо, у 1987. Тоді воно мало зовсім інший вигляд. Як воно змінилось? В який бік? І тщо б ви хотіли змінити в ньому?
- Місто, звичайно, змінилося в кращу сторону: воно стало більшим та красивішим, багатшим. Хотілося б щоб влада побудувала дитячу лікарню, дитячий садок, щоб більше уваги приділялось дітям: їх розвитку і здоров’ю.
- Як ви ставитесь до молоді в нашому місті? Чи змінилась вона?
- Молодь залишається хорошою у всі часи. І в мій час, і в ваш – завжди були бешкетники, і молодь суттєво не змінилась. Мені подобалось і подобається молоде покоління – воно жваве і натхненне, все життя в молодих людей ще попереду.
- Кого б Ви поставили молоді в приклад?
- Я взагалі проти ідеалів, в приклад нікого поставити не можу: кожен має власне життя, власні принципи і мету, і щось нав’язувати мені б не хотілося.
- Кому б ви хотіли поставити пам’ятник?
- Це велика честь, яку потрібно заслужити. Можливо, в нашому місті і є такі люди, але зараз сказати не можу. Вишневе – чудове місто, в якому живуть прекрасні люди. Впевнена, що з роками місто і люди тільки вдосконалюватимуться


Бусол Ярина, 10-А клас
Весна, 2009 р.

*************************************************************************************
Тетяна Костянтинівна Савченко - це моя перша вчителька, яка вивела мене в доросле життя. Мені важко оцінити весь той вклад, який вона зробила для мене, для моїх однокласників. Вона виховувала у нас прагнення до прекрасного, вчила ставити і досягати висот. Ми дуже вдячні їй за це. Я вважаю, що багато жителів Вишневого вдячні їй за навчання, любов, терпіння, доброту...

- Шановна, Тетяна Костянтинівна, скажіть, будь ласка, як давно ви живете в місті Вишневе?

- Я живу в місті Вишневе з 1979 року.

- А яке воно було тоді?

- Наше місто зараз дуже відрізняється від того, що було тоді. Зараз воно на багато красивіше. Хоча і тоді потопало в зелені. Біля школи розташовувався фруктовий сад. Сучасних будинків тоді не було. Скрізь виднілись одні п’ятиповерхівки. Тоді місто тільки починало розбудовуватись.

- Як давно ви працюєте в школі?

- З 1986 року.

- Чи дуже помітна різниця між тими поколіннями, які ви вчили раніше і зараз?

- Звичайно різниця дуже помітна, адже мені здається, що тоді діти були більш вихованні, слухняні і прагли навчатись. А сьогодні тяжко, бо діти підвладні спокусам комп’ютерних ігор, телебачення, де дуже рідко навчають чогось хорошого.

- Що вам подобається в нашому місті?

- Мені подобається все: сучасні вулиці. Тротуари. Монумент Тараса Григоровича Шевченка - це одна з найгарніших і найважливіших пам’яток міста, бо в кожному місті має бути частинка нашої історії, щоб кожен житель пам’ятав, яка цінність української мови. Також мені подобаються, такі заклади, які несуть виховуючий характер. Вони не тільки роблять життя дітей цікавішим, а й навчають їх правильним, духовним принципам. Наприклад, мені подобається робота дитячої громадської організації «Капітошка».

- Що б ви хотіли змінити в нашому місті?
- На мою думку не вистачає будинку творчості, кінотеатру. Молоді немає де проводити вільний час. Я дуже вдячна тим людям, які посприяли тому, що прибрали ігрові автомати. В мене аж серце болить, коли я бачила, як діти після школи програвали свої останні гроші на цій машині.

- Яким ви бачите наше місто в майбутньому?

- Мені б хотілось, щоб всі люди в нашому місті були вихованні, культурні, добрі. Щоб молодь з повагою ставилась до старшого покоління.
Дякую!
Інтерв’ю брала учениця 11-А класу Олексієнко Олена.
весна 2009 р.
****************************************************************************************
Путіліна Ганна Калениківна - вчитель математики НВО "Вишнівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1 - дитячий садок"

- Рік Вашого народження?
- 1943р.
- З якого року ви працюєте в школі?
- З 1966 р.
- Тобто 43 роки віддано вихованню дітей, їх навчанню. Які ще посади ви займали? Коли?
- Працювала крутильницею на «Шовковому комбінаті» з 1961-1965 р.
- Які у вас є нагороди?
- Я маю багато грамот.
- Чому Ви обрали саме першу школу?
- По направленню.
- З якого року ви проживаєте в м. Вишневому?
- З 1966р.
- Що вам найбільше подобається в м. Вишневому?
- Мені подобається те, що в порівнянні з попередніми роками місто стало кращим. Його почали розбудовувати, облагороджувати.
- А що б ви хотіли змінити?
- Знести ринок,що біля нашої школи, тому що він в поганому стані, він більше схожий на смітник. Покращити стосунки людей між собою, привити людям культуру.
- Чи подобається вам наша молодь?
- Хоча зараз і інша система життя, є багато хорошої молоді. Та, на жаль, дуже багато негативної поведінки з боку молодих людей.
- Що б ви порадили молоді?
- Прислухатися до старших, не відмовлятися від порад інших. Звертатися до церкви, тому що в церкві, якої б вона не була конфесії, поганого не навчать.
- Як ви ставитесь до ЗНО?
- Якби воно було чесним, то було б краще. А взагалі, мені здається, що ЗНО краще тим, що, здавши його, учень може одразу дізнатись про свої шанси на вступ до ВНЗ.
- Які у вас мрії стосовно майбутнього?
- Щоб швидше добудували нову школу; переступити її поріг та повчителювати в новій школі.

-Дякую, нехай Ваше бажання збудеться.
(Учениця 11-А класу Долгова Дарія, весна 2009 року)

*************************************************************************************
Снігир Тамара Іванівна – вчитель-методист української мови та літератури НВО "Вишнівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1 - дитячий садок", шанована людина, мудрий педагог і просто красива жінка. Її стихія – це робота з дітьми, яких вона безмежно любить і для яких готова пожертвувати всім своїм вільним часом. Тамару Іванівну добре знають у районі, до неї звертаються за допомогою та порадою друзі, колеги, колишні випускники і сьогоднішні учні, бо знають: вона не відмовить.
Важливим результатом роботи вчителя є те, що її вихованці є призерами Всеукраїнських конкурсів, зокрема Міжнародного конкурсу знавців української мови ім. П. Яцика, районних та обласних олімпіад з української мови та літератури, її учні показують високі результати з незалежного зовнішнього оцінювання, випускники Тамари Іванівни поповнюють ряди студентів філологічних факультетів та факультетів журналістики українських вузів. Дуже важливою, вважає вчителька, є робота з обдарованими дітьми, з якими вона займається на додаткових та індивідуальних заняттях.
Тамара Іванівна активно працює над методичними розробками, які друкуються в журналі “Українська література в загальноосвітній школі”, видавництво Інститут педагогіки АПН України. Так, в журналі вийшли до друку такі матеріали: “Тестові завдання з української літератури для підготовки до незалежного зовнішнього оцінювання” ( №4, №5, №6 2008 р.); “Жіночі образи в українській літературі” – тематична атестація ( №3 2008 р.); “Творчість Т.Г.Шевченка” – тестові завдання ( №2 2008 р.); “Я так її люблю” – літературно-музичний сценарій, присвячений Т.Г.Шевченку й Україні ( №78 2008 р.). Готуються до друку й інші її роботи.
Тамара Іванівна Снігир нагороджена значком “Відмінник освіти України” у 1993 р., грамотами Міністерства освіти і науки України, неодноразово нагороджувалася грамотами обласного та районного відділів освіти, отримувала подяки від районної райдержадміністрації, районного осередку товариства “Просвіта”. Вчитель бере участь в усіх методичних заходах школи, району. Вона є вмілим і тактовним наставником молодих спеціалістів. Тамару Іванівну добре знають у районі, до неї звертаються за допомогою та порадою друзі, колеги, колишні випускники й сьогоднішні учні, бо знають: вона не відмовить. Досвід роботи вчителя занесено до районного банку перспективного передового досвіду.
Любов до дітей, до рідної мови, до України, високий професіоналізм, захопленість своїм предметом – ось головні якості вчителя української мови та літератури Снігир Тамари Іванівни!

- Рік народження?
- 1951 р.
- З якого року ви займаєтесь педагогічною діяльністю?
- З 1973 р.
- Які посади ви займали? Коли?
- Я працювала заступником директора з виховної роботи в школі с. Гатного з 1980-1986р. , а з 1986-198р. працювала в тій же школі заступником з навчально-виховної роботи.
- Які у вас є нагороди?
- В мене є декілька нагород:
- грамота Міністерства освіти, районного та обласного відділів,
- значок «Відмінник освіти України»,
- звання вчителя-методиста.
- Чому ви обрали саме наш навчальний заклад?
- Тому, що закінчила в ній 10-й та 11-ий клас.
- З якого року ви проживаєте в м. Вишневому?
- З 1965р.
- Що вам найбільше подобається в м.Вишневому?
- Мені подобаються в м.Вишневому вишневі сади та новобудови. Та те, що містечко невеличке, але дуже затишне. Хотіла б, щоб наше місто було чистим не тільки на лозунгах, щоб жителі любили прикрашати місто не «сміттям», а деревами й квітами.
- Чи подобається вам наша молодь?
- Так, подобається. Молодь неоднозначна, незакомплексована, комунікабельна, вміє досягати своєї мети. Не подобається те, що в такі молоді роки молодь має погані звички: паління, алкоголь.
- Що б ви порадили молоді?
- Більше працювати над собою, дбати не тільки про матеріальне, а й про духовне. Дотримуватись здорового способу життя, бо молодь – наше майбутнє; ви – майбутні батьки, і у вас повинні бути здорові діти. «В здоровому тілі - здоровий дух».
- Як ви ставитесь до ЗНО?
- Мені ЗНО подобається як вчителю тому, що охоплює всі знання, воно більше стимулює, адже на ньому неможливо списати.
- Які у вас мрії стосовно майбутнього?
- Мені болить, що професія вчителя зарає вважається непристижною. Хотілося б, щоб держава оцінювала професію вчителя достойно. А оскільки я люблю подорожувати, то хотіла б мати таку пенсію, щоб побачити весь світ.
- Ваша улюблена страва?
- М’ясо по-французьки запечене під майонезом.
- Дякую за інтерв’ю, бажаю обов’язково поїхати до Франції та скуштувати їхні страви. Дякую Вам за Вашу нелегку, але таку необхідну працю.

(Учениця 11-А класу Долгова Дарія брала інтерв`ю у Снігир Тамари Іванівни)


*************************************************************************************
Ярошенко Володимир Дмитрович - тренер волейбольної команди ЗОШ №3. Народився 1952 року. Зараз працює вчителем фізкультури в Вишнівській ЗОШ I-III ст. №3.
Володимир Дмитрович учитель вищої категорії, вчитель-методист. Закінчив Кіровоградський педінститут з червоним дипломом. Після закінчення, як кращий випускник, був направлений на роботу в Криворізький педінститут.
З 1981 по 1983рр. був в аспірантурі.
З 1989 року в грудні місяці почав працювати вчителем фізичної культури в Вишнівській ЗОШ I-III ст.№3.
- Як була створена волейбольна команда?
- Наша волейбольна команда була створена 7 років тому. На той момент то були зовсім маленькі дівчатка, які підставляли руки під м’яч, і в деяких це виходило досить непогано. Потім я почав придивлятися до кожної дівчинки і намагався зрозуміти, хто на що здатний. Незабаром у нас почалися регулярні тренування, дівчата ставилися до них серйозно.
Склад команди:
1. Пилипенко Ангеліна
2. Шундик Людмила
3. Кондратенко Альона
4. Яремчук
5. Надбережна Ольга
6. Сиденко Даша
7. Пилипенко Анна
- Які досягнення?
- Наша команда має досить високий ігровий рівень. В цьому році ми зайняли І місце в районі. В 2008 році – ІІ місце, 2007 рік – І місце, 2006 – ІІ місце. Загалом можна сказати, що нижче ІІ місця в нас поки що не було. І сподіваємось, що такі результати будуть і в наступних змаганнях.
- Чи достатньо уваги в нашому місті приділяється спорту?
-На мою думку, в місті Вишневому недостатньо спортивних комплексів. Я б хотів, щоб побудували міський спортивний зал, щоб діти мали змогу повноцінно займатися. Ось, наприклад, в м. Славутич є багато фізкультурно-оздоровчих комплексів, а в Вишневому немає жодного. Ще прагну, щоб були гарні шкільні спортмайданчики.
-Як іде молодь до спорту?
- Всі прагнуть до спорту, але немає умов. Якщо будуть відповідні умови, то і молодь буде займатися. В нашому місті немає вибору спорту, хоча видів спорту існує дуже багато. Вишневе не має гарного басейну, де можна було б проводити змагання. Я б дуже хотів, щоб наша міська влада подумала над цими словами.
- Дякуємо за Вашу розповідь.
(Учні НВО дякують Пилипенко Ані у допомозі з інтерв'ю)


*************************************************************************************

На 40-річчі музичної школи.

Вже 16 років Скритуцька Наталія Олександрівна – директор музичної школи в м. Вишневе. Навчальний заклад під її керівництвом постійно розширюється, вдосконалюється. В 2004 році музична школа перетворилася на школу мистецтв, коли було відкрито художнє відділення.
- З якого року Ви проживаєте у нашому місті?
- В місті Вишневому я живу з 1978 року, коли ще була студенткою Київської консерваторії. Почала працювати в музичній школі на посаді викладача сольфеджіо та музичної літератури, зав. теоретичним відділом, зав. учбовою частиною. Все моє життя пов’язано з Вишнівською дитячою школою мистецтв.
- Чи цікавиться сучасна молодь мистецтвом?
- Охочих займатися мистецтвом значно збільшилось, але всіх бажаючих запросити до нас на навчання не дозволяє існуюче приміщення. Сьогодні в нашій школі навчається 400 учнів.
- Що Ви можете сказати про молодь нашого міста?
- На мій погляд, зараз дуже інтенсивно іде поляризація інтересів молоді. З одного боку стрімко зростає інтелектуальна еліта міста, але, як правило, столиця дає їм значно більше простору для самореалізації. Дуже приємно бачити молодь в оперному театрі, філармонії, органному залі, музеях, тощо. З іншого боку, проходячи повз ЗОШ, чую, на якій жахливій мові спілкуються один з одним хлопці і дівчата, круто пересипаючи кожне слово нецензурними виразами. Це стосується і поведінки.
З жахом дивлюсь на гори сміття, яке залишається на вулицях після святкових подій в центрі міста та використані шприці попід домами…
- Назвіть Ваші три бажання, що стосуються нашого міста, молоді?
- Цілком зрозуміло, що найпершим і найважливішим бажанням є бажання збудувати в місті нову школу мистецтв, де розмістилася б музичне, художнє, хореографічне, театральне відділення. Це повинен бути сучасний палац, де б комфортно відчували себе діти від 5 до 18 років.
Друге побажання – нарешті вийти нашому місту з подвійного, районного підпорядкування.
Третє побажання – відновити парк в центрі міста і побудувати клуб для літніх людей. Таких в місті багато, але поспілкуватися, крім лавочок під під’їздами , нема де.
- На Вашу думку, чи змінилося місто за останні 10 років?
- За цей час відбулися позитивні зміни центральної і прилеглих до неї вулиць. Сподіваюсь, такі зміни відбудуться і в частині, прилеглої до залізниці.
- Чого Ви бажаєте молоді міста?
- Молоді Вишневого бажаю бути не тільки спостерігачами змін на краще, а й самим брати активну участь в управлінні міста. Адже це дуже приємна місія – бути причетним до справи розбудови рідного міста.
- Дякуємо за інтерв’ю.
(Брала інтерв’ю Логінова Настя)

***************************************************************************************


Нещодавно я взяла інтерв'ю у директора НВО "Вишнівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1-дитячий садок" Володимира Григоровича Плахотнюка - людини творчої, ініціатора багатьох педагогічних ідей. Він разом з педагогічним колективом намагається внести свіжий струмінь в процес навчання та виховання підростаючого колективу.
- В якому році Ви народилися?
В 1960.
- З якого року проживаєте в м.Вишневе?
З 1987.
- В якому році стали директором НВО "Вишнівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1-дитячий садок"?
19 листопада 2000р.
- Які до цього займали посади?
Перш ніж стати директором, я працював заввідувачем районого методичного кабінету відділу освіти Києво-Святошинського РДА.
- В якому році стали депутатом?
В 1998.
- Якої партії Ви стали депутатом?
Партія "Промисловців и підприємців".
- Чим любите займатися в вільний від роботи час?
У мене його майже немає, але коли випадає така нагода, то можу піти в ліс по гриби чи з'їздити на рибалку.
- Улюблена страва, спорт, країна?
Страви улюбленої в мене немає, оскільки я не гурман, а вид спорту - це футбол, улюблена країна - це звісно Україна.
- Улюблене місце в м.Вишневе?
Немає.
- Які зміни Ви хотіли б внести до нашого міста?
Я багато чого хотів би, але найбільш - це, мабуть, щоб місто стало містом обласного підпорядкування, оскільки потім, якщо воно стане ним, то можна багато чого змінити. Хотів би, щоб побудували будинок культури, спортивний комплекс, а також, щоб покращили становище наших шкіл, забезпечили їх всім необхідним.
- Який рівень розвитку за 10 бальною шкалою Ви могли б оцінити наше місто?
7 балів - зарахунок комунального підприємства, що добре працює; прибирання нашого міста, що відбувається ретельно; чистоти нашого міста, ну і стану доріг в нас, оскільки в нас вони краще на відміну від Києва.
- Як Ви ставитесь до нашої молоді?
Добре.
- Які заходи повинна прийняти адміністрація для покращення нашої молоді?
Забезпечення зайнятістю, спорудження для молоді цікавих центрів відпочинку, бо крім кафе їм ніде відпочивати; запровадження міри відповідальності, бо коли її запровадити, то буде менш траплятись різних збитківзбоку молоді.
Дякую
Учениця 11-а класа Іванюк Таня
*************************************************************************************
Гайда Галина Юріївна – тренер з дзюдо Києво – Святошинської Дитячо-юнацької спортивної школи. Неодноразова чемпіонка України з 1998 року з дзюдо, з самбо (1990). Призерка чемпіонату СРСР, міжнародних турнірів.
- З якого віку Ви почали займатися дзюдо?
З 16 років.
- З якого року Ви працюєте в ДЮСШ?
З 1997 року.
- Що змусило Вас увійти у вищий спорт?
Високе бажання, цікавість до цього виду спорту.
- Чи важко Вам працювати з дітьми – вашим учнями?
Звичайно так, важко. Тому, що у кожного свій характер, поведінка, і спочатку дуже важко знайти спільну мову з дитиною.
- Які риси в молоді Вам недовподоби?
Вульгарність, агресивність, шкідливі звички, розбещеність, розпустність.
- Чи є у Вас найкращі вихованці?
Звичайно, є: Моргун В., Дробот Т., Омельченко А., Шилудько О. – призери України, преможці та призери області та всеукраїнських змагань з дзюдо.
- Чому, на Вашу думку, молодь йде в цей в спорт? Для розвитку дитини дзюдо допомагає їй не тільки в фізичному плані, а й у психічному – надає впевненості, зникають непотрібні комплекси, тому молодь цікавиться цим видом спорту.
- Що б Ви хотіли побажати молоді м.Вишневого?
Щоб всі займалися спортом, будь-яким, більше приділяли уваги власному здоров’ю. Щоб відмовилися від шкідливих звичок, ну і звичайно щасти їм, успіхів у їхньому подальшому житі!
(Дякуємо Моргун В. в допомозі проведення інтерв'ю)
**************************************************************************************
Гошко Анатолій Олександрович - мер міста
Анатолій Олександрович, як давно Ви проживаєте в м. Вишневе?
Я навчався в Харкові на юридичному факультеті, потім мене відправили у відрядження в м. Вишневе. Згодом я став тут начальником районного відділу міліції.
- Яке місто було в той час?
Воно, на превеликий жаль, було дуже неблагоустроєне. Багато чого було не зроблено. І саме тоді в мене з’явилося бажання стати мером, щоб перетворити це місто, у найпрекрасніше на нашій Україні.
- Що вас найбільше захоплює в нашому місті?
Звичайно це люди. Не має справ, які ми не змогли б зробити. Майже всі жителі працюють в Києві, а до нас з інших міст приїжають на роботу. Місто живе. І воно є могутнім промисловим центром.
- Які у Вас плани на майбутнє? І який Ви бачити кінцевий результат?
Кінцевий результат – перетворити наше місто на найкрасивіше місто на Україні, щоб воно приносило радість і задоволення всім жителям.
- Відомо, що минуле покоління відрізняється від наступного. Чи подобається Вам зараз наша молодь і що Ви, можливо, хотіли б змінити?
Наша молодь зараз дійсно своєрідна. Вона дуже відрізняється, і поглядами і розумінням. І це інтригує. Але все ж таки у нас є спільне - це розуміння і прагнення добра. Саме це може об’єднати нас і спільними зусиллями будувати щасливе майбутнє.
- Які якості необхідні лідеру?
Лідер - це людина, яка бачить кінцевий результат. Вона будує детальний план, і знає, як його досягти.
- Зараз складне життя, що вам допомагає боротись з труднощами?
Мені допомагає моя команда. Це люди, на яких дійсно можна покластись. Один, звичайно, я б нічого не зумів зробити. Завжди необхідна підтримка.
- Ваші побажання жителям нашого міста.
Я хочу побажати, щоб жителі дійсно прагли жити ефектно і красиво. І робили все можливе для цього. Все в наших руках, якщо ми хочемо жити в найкрасивішому місті на Україні нам потрібно не розкидати сміття, дбати про санітарний стан і красу міста.
Щоб б ви хотіли сказати чи побажати учням нашої школи?
Ваша перша школа особлива. До речі, це єдина школа, яка фінансується коштами міста. Це найстаріша школа. Вона підготувала багато поколінь, вивела їх в доросле життя. Я дуже поважаю колектив школи і його директора. Він є депутатом міської ради, і ми всі разом робимо так, щоб проживання в місті приносило вам задоволення і радість. В цій школі працює виключно дружний колектив. В цьому році ми плануємо добудувати школу, щоб вона вийшла на зовсім інший рівень: з’являться нові можливості. Ваша школа дійсно особливо і емоційно здібна. Тож вам дуже пощастило.

Дякую, Анатолій Олександрович, було дуже приємно з Вами поспілкуватись.
Мені також, успіхів Вам.
Підготувала інтерв'ю учениця 11-а класу Олексієнко О.

Моє рідне місто

Вишневе

До кінця 1970 тут проживало 17600 чоловік. Селищний виконком Вишневого висунув пропозицію до вищих органів влади про присвоєння населеному пункту статусу міста.

17 березня 1971 р. — Указом Верховної Ради УРСР Вишневе отримало статус міста районного значення.

Проживаючи в цьому чудовому місті, я став свідком його розбудови. Починаючи з 2005 року я спостерігав, як розбудовується новий житловий масив, який згодом назвали вулицею Південною. І це дало місту не тільки нових мешканців, а й надало мені можливість завести нових друзів.

Приємно спостерігати, що наш міський мер турбується не тільки за мешканців, а й за найгарніше та найпрекрасніше що є в ньому – дітей та молодь. Так, всі двори в місті були облаштованні дитячими ігровими майданчиками, спортивними майданчиками. І на мою думку – це найголовніше. Тому що, потрібно піклуватися про сучасну молодь, бо це і є майбутнє нашої держави.

Деякі з моїх друзів почали серйозно займатися футболом, а де все починалося — в рідному містечку, на спортивному майданчику, який ми всі називали «Маракана» (район вул. Першотравневої), на футбольному майданчику нашої рідної НВО «Вишнівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1 – дитячий садок» та на інших майданчиках міста.

Дійсно, молоді міста місцева влада приділяє увагу. Так, проводяться міські спортивні змагання, брейринги, КВК та інші культурно-масові заходи.

Рівень знань, який ми отримали в нашій школі дають нам змогу виборювати призові місця у міських та районних олімпіадах з різних предметів. Я дуже вдячний педагогічному колективу та адміністрації нашого навчального закладу за те, що вони наставляють мене, допомагають мені в досягненні моїх цілей, а перша і найголовніша – це здобути якісну освіту. Так подивишся на своїх товаришів, (вони вже випускники моєї школи) декілька – студенти КПІ, КНУВС, СБУ, КНУ Т.Г Шевченка на бюджетній основі. Мій друг Глінський Артем обійняв посаду Президента Всеукраїнської Ради учнівського самоврядування ПТНЗ та голови Ради Президентів учнівського самоврядування ПТНЗ м. Києва. А дорогу ми всі пройшли одну – НВО «Вишнівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1 – дитячий садок» м. Вишневого.

Учень 11-Б Ковалевський Денис

Моє місто

Яскраво світить сонечко, маленькі, біленькі хмаринки кружляють по ніжно-блакитному небі. Віти колишуться від слабенького вітру. На здоровенному, величному дереві сидить маленька пташечка і наспівує таку знайому їй пісеньку. Стоять непорушні і німі будинки, але здається, що вони також радіють весні. На перший погляд звичайнісіньке місто, але ні. Воно не зовсім звичайне, а навіть дуже особливе, бо в ньому живуть особливі, навіть трохи дивакуваті, але дуже щирі і відкриті люди.

Ніде в Україні ви більше не зустрінете таке місто, як моє. Мабуть, ви думаєте, що я просто вихваляюсь, але якби ви самі там побували то самі все зрозуміли б. Послухайте тільки, як милозвучно і смачно звучить «Вишневе». Так саме, Вишневе, назва міста. Я звичайно можу розповісти вам, скільки в нас шкіл, до речі їх чотири, скільки садочків, а їх у нас аж шість, скільки є визначних місць, пам’ятників і алей, хоча алея у нас дійсно особлива, її назва «Алея свободи», але мені здається, що цим не вдасться вас здивувати. Наше місто знають далеко за межами нашої області, і навіть держави. Футбольний клуб «ФК «Вишневе» вже давно виїздить за кордон, і до речі займає не останні місця, є самбістка, яка прославила наше місто на всю Європу, також є DJ, які перші з українських DJ відвідали Німеччину і представили нашу державу на такому високому рівні. Можна ще довго і довго розповідати, які чудові люди проживають саме в цьому місті. Вони щирі і відкриті, до них завжди можна звернутися за порадую, вони ніколи не залишать в біді. Не даремно по всьому місто розвішені бік-борди з надписами «Чисте серце - чисте місто», «Зробимо наше місто найкрасивішим містом в Україні» і в такому ж дусі. Тож, ласкаво просимо!

Учениця 11-а Олексієнко О.

Історія міста Вишневого

Заснування міста

1886 року затвердили проект будівництва Південно-Західної залізниці (ПЗЗ) довжиною 428 км. Згідно з ним, залізниця мала пролягати від Києва-Волинського через село Жуляни, м. Васильків і далі на Фастів, де розходилась у напрямках Одеси та Катеринослава.

З метою заощадження коштів будівельники вирішили скоротити довжину колії до Фастова, пустивши її не через с. Жуляни, а трохи правіше — через мальовничу місцевість з озерами, які утворились вздовж річки Жуляни. 1887 року збудували дерев'яні будівлі залізничної станції «Жуляни». Робітники не жили на станції постійно, а працювали позмінно.

Перші мешканці

Перший постійний мешканець станції «Жуляни» — Тимофій Олифирко, службовець поштового вагону. Оселився на вулиці Пушкінській 1912 року.

Григорій Бужор — перший стрілочник станції «Жуляни».

Микола Іванович Мигай працював контролером ПЗЗ у 1908—1919 рр. Сім'я Мигаїв мешкає у Вишневому на вулиці Шевченко — тут була перша будівля. 1912 року збудовали ще кілька будівель на теперішніх вулицях Щорса та Шевченка.

1919р.

Восени 1919 р. станція «Жуляни» була місцем жорстоких боїв. Тоді на станцію ввірвались денікінці і наказали черговому відкрити семафор та пропустити з Боярки на Київ-Волинський їхній бронепоїзд. Того дня на станції працював Олександр Микитович Табунський. Почувши постріли наступаючих від села Гатне червоних партизанів, він повідомив їх про наближення ворожого бронепоїзда. Командир червоних вдягнув мундир денікінського офіцера, підійшов до бронепоїзда і сказав: «Наказ полковника направити бронепоїзд на перегін Київ-Волинський і там відкрити вогонь». Вранці партизани вибили денікінців зі станції «Жуляни».

1926—1928рр

Будівництво захисних укріплень м. Києва, базовою станцією для якого стала станція «Жуляни». Сюди прибували вантажі для будівництва дотів. При станції були зведені приміщення для штабу військових будівельників, вартове приміщення, та підсобне господарство.

В одному з приватних будинків була крамниця, де працював продавець з Києва. Тут можна було купити хліб, сіль, тюльку. Магазина на станції «Жуляни» не було і люди їздили за товаром до Києва.

Почали свій рух приміські поїзди (тепер їх називають електричками).

1928—1929рр.

Масова колективізація. Ліквідація хуторів. Виселені хуторяни розселялись на станції «Жуляни» по вулицях Островського, Садовій, Шевченка, Святоюр'ївській, Кутузова.

1930-ті рр.

З Боярки сюди перенесли машинно-тракторну станцію Києво-Святошинського району. Поряд з МТС розташувалась автоколона та Київська контора «Сіленерго». 1935 року в селі біля станції «Жуляни» було 80 дворів. Індивідуально забудовувалися вулиці Карла Маркса, Залізнична та Поштовий провулок.

Серпень-вересень 1941 р. Оборона Києва

Станція «Жуляни» стала оборонним рубежем на підступах до міста. Німецькі війська намагались захопити Київ до 8 серпня 1941 року. Разом із частинами Червоної Армії та підрозділами залізничних військ бої вели загони народного ополчення. Проте ворог спромігся прорвати лінію укріплень, вийти на північно-східну околицю Жулян і захопити Голосіївський ліс. Поле між селом Крюківщина та станцією «Жуляни» було усіяно тілами радянських воїнів. Кілька дотів продовжували оборону вже в тилу ворога. 10 оборонців доту № 131 під командуванням лейтенанта Якуніна вели нерівний бій, поки не були спалені вогнеметами.

У своїх спогадах «Бійці укріпленого району» колишній військовий комісар Київського району І.Ф.Євдокимов писав про оборонців доту № 205 під командуванням лейтенанта Г. К.Вєтрова: «Фашисти вели по доту безперервний вогонь, скидали на нього важкі бомби. Телефонний кабель був перебитий, із ладу виведено електрообладнання, пошкоджено амбразуру та кулемет. Бійці доту при світлі ліхтарів набивали кулеметні стрічки патронами і відпомповували ручним насосом ґрунтові води. Два бійці були контужені, але гарнізон доту діяв як загрозлива для ворога бойова одиниця». Невідомо чим закінчилась би облога доту, якби наступного дня туди не прорвалися декілька сміливців з 28-го кулеметного батальйону Київського укріпрайону. Вони принесли обложеним боєприпаси, харчі та дозвіл командування відступити. «Ніколи! — відповів за всіх лейтенант Вєтров. — Тепер ми можемо не тільки оборонятись, а й вести активні бойові дії». Вночі вони залишали дот, переходили річку Сіверку та несподівано нападали на ворога.

Великі втрати завдавали фашистам радянські бронепоїзди. Бронепоїзд старшого лейтенанта Ананьєва проник у тил супротивника, артилерійським вогнем розсіяв скупчення німецького війська, розгромив штаб ворога, підірвав склад боєприпасів, знищив близько 300 німецьких солдат. Протягом одного тижня бронепоїзд здійснив 15 нападів.

Герої війни

За бойові заслуги в роки війни 365 мешканців Вишневого нагороджені орденами та медалями. 28 із них нагороджені посмертно.

6 липня 1944 року в Білорусі, знищивши три фашистських танки, загинув смертю хоробрих старший лейтенант Микола Лабулівський. Тяжко пораненим повернувся додому Герой Радянського Союзу Павло Гавриш (помер від ран 1968 року). Між Крюківщиною та станцією «Жуляни» загинув смертю хоробрих Герой Радянського Союзу Микола Балуков. Його іменем названа одна з вулиць міста Вишневого.

Повоєнні роки

Після війни будівництво села біля станції «Жуляни» (належала до Крюківщинської сільради) тривало. Згодом мешканці Вишневого Кучугурова, Токова, Тимченко, Рожко та Панкевич писали: «Ми живемо в місті Вишневому з 1946 року. Весь час працювали на підприємствах Києва. В ті роки не було електропоїздів, їздили на роботу в робочих поїздах, товарняках. Людей набивалось дуже багато. Чіпляючись за поручні прямо на ходу, щоб тільки вспіти на роботу. За часів Сталіна, суворо карали за запізнення, тоді було страшне безробіття, і кожне запізнення приймалося як саботаж. Магазинів в молодому селі ще не було. Стояли в чергах в Києві, щоб що-небудь купити за карточки. Потім почали з'являтись ларьки, жилі дома. Ні радіо, ні світла, ні газу, ні води не було, але на наших очах ставало на ноги майбутнє місто. Точніше, ми його піднімали своїми плечима, відстроювали на безкінечних суботниках, а також після роботи. І все що нам потрібно було — це прожити і пережити на благо наших дітей…»

1952—1955рр. Будівництво міської інфраструктури

Із земель колгоспу ім. Мічурина с. Крюківщина було виділено 75 гектарів для індивідуального будівництва робітникам і службовцям МТС, автобаз та інших організацій району, а також демобілізованим солдатам. Почалось активне будівництво по вулицях Фрунзе, Косовського, Гоголя, Чапаєва, Кооперативній, провулках Дальньому та Широкому.

1955 — розпочалось будівництво шкіл. Перед тим діти ходили в початкову школу села Крюківщина або їздили в Боярку. За ініціативою начальника Управління ПЗЗ Петра Федоровича Кривоноса відкрили початкову російську школу на станції «Жуляни». Відповідальна за це розпорядження була педагог Ніна Дмитрівна Сидорська. Вона добилась організації початкової школи в приміщенні гуртожитку барачного типу як філії Боярської залізничної школи № 18. Школа-філіал № 13 в селі при станції «Жуляни» відкрила свої двері 1 вересня 1955 року. Школа-філіал, з часом, відділилася від Боярської школи і стала самостійною.

1960—1963рр.

Березень 1960 р. — постанова Верховної Ради УРСР про присвоєння населеному пункту міського типу станції «Жуляни» назву Вишневий. На час перейменування усі подвір'я тонули в буйному вишневому цвіті. Вже в перейменованому населеному пункті створили міську рада депутатів трудящих, на чолі якої був Федір Миколайович Леоненко.

1960 — населення Вишневого досягло 3800 осіб.

1960—1963 — відкрили першу 8-літню школу № 1, створили першу бібліотеку по вул. К.Маркса, 1 та літній кінотеатр. Господарчі організації Вишневого наводили за свій рахунок порядок на вулицях Залізничній і Лесі Українки.

1963—1965рр. Вишневе — промзона Києва

Великим поштовхом для розвитку Вишневого став дозвіл Ради Міністрів УРСР від 1963 року «Про винесення за межі міста Києва ряд промислових підприємств та баз у населений пункт Вишневий». Для здійснення цього рішення з земель радгоспу ім. Мічуріна виділили 136 гектарів під будівництво великого промислового вузла, житлових районів, соціально-культурних об'єктів. Розпочалося величезне будівництво.

На той час міськвиконком очолював Олександр Тимофійович Осадчий.

Після 1965 р.

Закінчувалося будівництво промислових підприємств, здано в експлуатацію 120 тис. кв. метрів житла, дві школи, кінотеатр, 12 магазинів, їдальні, багато інших об'єктів. До кінця 1970 року плани будівництва Вишневого були виконані. Тут проживало 17600 чоловік. Селищний виконком Вишневого висунув пропозицію до вищих органів влади про присвоєння населеному пункту статусу міста.

17 березня 1971 р. — Указом Верховної Ради УРСР Вишневе отримало статус міста районного значення.

(Інформацію знайшов і опрацьовував Іванюк Олександр)

Міста України

Орджонікідзе — місто на півдні Дніпропетровської області, у степовій зоні, у басейні річок Базавлук, Солона та Каховського водосховища.

Територія міста становить 2,6 тис. га, населення - 46,8 тис. осіб.

Цей степовий край має багату історію. Відомий археолог Борис Мозолевський у 1971 році розкопав курган "Товста могила", саме в якому знайдено знамениту золоту скіфську пектораль - шедевр світової античної культури, древньої майстерності.

Недалеко від міста, на території Каховського водосховища, по старому руслу Дніпра у УПІ-ХІ ст. проходив знаменитий торговий шлях "Із варяг у греки".

Не менш славна й подальша історія краю. Адже місто знаходиться на колишній території земель козацького Війська Запорозького. Саме тут понад триста років тому знаходилися Базавлуцька та Чортомлицька Січі. З останньою було тісно пов'язане життя та бойова діяльність національного героя України Івана Сірка, могила якого знаходиться в с. Капулівка.

Причиною виникнення міста Орджонікідзе стало те, що наприкінці минулого століття, у 1883 році, інженер-геолог Валеріан Домгер у басейні річки Солона відкрив багаті родовища марганцевої руди. Саме тут, на території майбутнього міста Орджонікідзе, з'явилися перші шахтарські селища. Одному з них - Причипилівці (нинішнє Гірницьке) уже більше 100 років. У 1886 році створюються Покровські копальні і розпочинається промислова розробка марганцевої руди.

Але офіційною датою народження міста є 1956 рік, коли були об'єднані декілька робітничих селищ, що виросли поблизу марганцевого рудника ім. Орджонікідзе.

Спочатку видобуток марганцевої руди здійснювався підземним шахтним способом. Але у 1952 році почали добувати марганцеву руду відкритим способом. У 1956 році вперше не тільки у вітчизняній, але й у світовій практиці було впроваджено метод рекультивації (відновлення) колишніх кар'єрних земель. Саме в цей час були об'єднані гірничодобувні підприємства в одне ціле - Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат, який став головним підприємством міста.

Місто Орджонікідзе розросталося, і в 1965 році його було віднесено до міст обласного підпорядкування.

З 2000 року на заводі "Кварцит" компанією "Ольвія-Бета" розпочато виробництво товарів побутової хімії та засобів гігієни. Це відомі не лише в Україні, а й за її межами, пральні порошки (Gala, Dana, Лотос Dах), шампуні і мило Shandy, рідина для миття посуду, скла та інше.

У місті є 11 шкіл, 15 дитячих садків, 2 музичні школи, будинок творчості, дитяча юнацько-спортивна школа, професійно-технічне училище.

Для забезпечення культурних потреб мешканців міста працюють кінотеатр, палац культури, клуби, бібліотеки, зона відпочинку.

Медичне обслуговування населення забезпечує міська лікарня.

Країна - Україна

Регіон - Дніпропетровська область

Район/міськрада - Орджонікідзевська міська рада

Код КОАТУУ 1212100000

Засноване - 1883 р.

Агломерація - Нікопольська агломерація

Статус міста - з 1956 року

Населення - 46 654

Площа - 26 км²

Густота населення - 1 794 осіб/км²

Поштові індекси - 53300-53390

Координати - 47°39′12″ пн. ш. 34°5′3″ сх. д.

Водойма - Базавлук, Солона, Дніпро

Для занять фізкультурою й спортом є стадіон та плавальний басейн.

(Панченко Діма)

Прилуки — місто обласного підпорядкування, районний центр Чернігівської області, залізничний вузол. Місто розташоване на півдні Чернігівської області на берегах річки Удай, є адміністративним, економічним і культурним центром Прилуцького району. Територія Прилук — 40 кв. км. Місто має зручне автомобільне та залізничне сполучення з іншими регіонами України, Росії, Білорусії; знаходиться на відстані 135 км від столиці України м. Києва.

Чисельність наявного населення міста станом на 1 жовтня 2005 року становила 61,6 тис. осіб.

Датою утворення міста вважають 1085 р., коли воно згадується в "Поучении" Володимира Мономаха та Іпатіївському літописі (1085-1092 рр.).

З 1362 року Прилуки входили до складу Великого князівства Литовського . Після російсько-литовської війни у 1504 році місто відійшло до Росії, а за Люблінською унією 1569 року - до Польщі. З 1590 року Прилуками володів магнат О.Вишневецький . У 1648 -1781 роках - центр Прилуцького полку. У 1783 році місто одержало магдебурзьке право. З 1782 року Прилуки - повітове місто Чернігівського намісництва, а з 1802 року - Полтавської губернії . У 1923-1930 роках місто було центром Прилуцького округу Полтавської області.У серпні 1932 року Прилуцький район увійшов до новоствореної Чернігівської області.

"Місто розташоване біля Удайської луки - там, де річка робить крутий вигин. Такий крутий вигин на річці зветься лука. Назва міста могла бути утворена від одного з двох дуже схожих слів. Слово прилук означає "край закруту, коліно"; слово прилука ("прилучатися") в словнику Грінченка тлумачиться як "приєднання". Проте в цьому словнику є й інше значення слова прилука - "поляна серед лісів". Найвірогідніше, що в основі назви лежить лука, прилука - "закрут".1

Прилуки розташовані на Полтавській рівнині. Рельєф погорбований; підняті рівнини чергуються з "блюдцями" понижень, ярами, долинами. Прилуччина багата на горючі корисні копалини (нафта, газ, торф), будівельну сировину (піски, глини) є бішофіт, водний розчин якого має цінні лікувальні якості.

Головною водною артерією міста є річка Удай - права притока р. Сули. Територія міста знаходиться в лісостеповій природній зоні з сірими лісовими ґрунтами та чорноземами. В природному вигляді рослинний і тваринний світ зберігся лише на околицях міста Прилук. В самому місті є багато парків, в приватному секторі вирощують фруктові дерева, є присадибні ділянки, розводять свійських тварин.

Сьогоднішні Прилуки - це сучасний діловий центр. Промисловий комплекс міста налічує 21 підприємство, які представляють легку, харчову, тютюнову, видобувну, поліграфічну та машинобудівну галузі промисловості. З найбільших підприємств, вироби яких відомі за межами країни, - ЗАТ тютюнова компанія "В.А.Т.- Прилуки", ВАТ "Прилуцький завод "Білкозин", що діють за участю іноземного капіталу, НГВУ "Чернігівнафтогаз" ВАТ "Укрнафта". Крім того функціонують такі підприємства ЗАТ "Прилучанка" (фабрика художніх виробів); ЗАТ "Вербена" (виробництво шкір-галантерейних виробів); ВАТ "Будмаш" (машинобудування); КВТФ головних уборів "Корона" (легка промисловість); ЗАТ "Прилуцька швейна фабрика" (легка промисловість); ТОВ ВКП "Прилуки - Агропереробка"(виробництво ковбасних виробів); ВАТ "Прилуцька панчішна фабрика ім. 8 Березня"" (легка промисловість); ЗАТ "Прилуцький м'ясокомбінат" (харчова промисловість); Агропромислове об'єднання ім. Івана Супруненка ВАТ "Прилуцький хлібозавод" (харчова промисловість).

Стратегічним планом передбачена й розпочата робота в напрямі підвищення якості життя в місті, що також, як показує досвід, досить важливо для залучення інвесторів, особливо іноземних.

Запланована стратегічним планом сталого розвитку і вже здійснюється робота з молоддю. В результаті, на думку лідерів громади, має відбутися припинення відпливу із міста молодого населення, його неповернення після навчання, чітка профорієнтація юнаків та дівчат із урахуванням потреб місцевих підприємств.

Лідери Прилуцької громади переконані, що тільки кроки в напрямі запровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку дадуть нам можливість стати містом комплексно розвиненим, з потужною інфраструктурою, сприятливим навколишнім середовищем, високим духовним і соціальним рівнем життя населення.

У місті працює 11 філій банків.

Розвинута інфраструктура ринкового середовища в місті сприяє розвитку підприємництва. Станом на 01.07.2006 року в місті зареєстровано близько 5432 фізичних та понад 551 юридичних осіб.

Місто має розгалужену телефонну мережу, активно розвиваються системи мобільного зв'язку, система Інтернет.

У місті виходить 11 газет, працює та розвивається місцева телекомпанія "Прилуки", редакція міськрайонного радіомовлення та 2 радіохвилі FM.

На території міста працює 8 закладів культури: 4 бібліотеки, дитяча музична школа та школа мистецтв, міський Будинок культури, краєзнавчий музей з філією.

Міський Будинок культури по акустиці входить в десятку найкращих по Україні. Навколо Будинку культури - парк з атракціонами та танцювальним майданчиком, які працюють у весняно-літній період. Щорічно в місті проводиться Всеукраїнський фестиваль аматорських театрів "Театральна осінь"; проходять регіональний відкритий фестиваль "Мистецькі барви", міський фестиваль "Пісні на Удаєм", регіональний Воздвиженський ярмарок.

У фондах краєзнавчого музею налічується близько 40 тис. музейних експонатів. Серед них зброя та предмети народного побуту, починаючи з ХVІІ століття, художні картини 18-19 ст., старовинні меблі з маєтку Галаганів, медалі Російської імперії та СРСР, ордени, холодна зброя (кинджали, шаблі, багнети) 16-18 ст., ікони 17-19 ст., сідла коней козацьких полковників 17-18 ст. В 1978 р. створено філію музею, в якій представлені експонати щодо життя та діяльності Героя Радянського Союзу О.Кошового та учасників Великої Вітчизняної війни, воїнів - інтернаціоналістів - наших земляків.

У місті функціонує 4 вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, 9 середніх шкіл І-ІІІ ступенів, 2 гімназії, 1 навчально-виховний комплекс, 14 дошкільних та 3 позашкільних заклади. Управління освіти міської ради працює над темою впровадження інтерактивних технологій в організації навчально-виховного процесу. Усі школи оснащені сучасними комп'ютерами, які об'єднані в локальну мережу та підключені до всесвітньої мережі "Internet".

Медичні заклади міста функціонують у рамках державної, регіональної та місцевої політики у галузі охорони здоров'я, сформованої у відповідності до концепції розвитку охорони здоров'я населення України та з урахуванням європейського вибору держави.

У місті працює відповідна мережа лікувальних закладів міста:

1.Центральна міська лікарня

2.Міська дитяча лікарня

3.Станція швидкої медичної допомоги

4.Стоматологічна поліклініка

Політика міської ради спрямована на поліпшення якості та доступності медичної допомоги населенню. У Центральній міській лікарні діє стаціонар із сучасним обладнанням та використанням інноваційних технологій. У ній впроваджена цифрова технологія для рентгенологічного обстеження хворих, що дозволяє поліпшити якість дослідження та зменшення опромінювання на пацієнтів в 16 разів. В хірургічному відділенні Центральної міської лікарні впроваджено технології мініінвазивної хірургії, в тому числі і для дітей. Станція швидкої медичної допомоги оснащена сучасними засобами зв'язку та реєстрації викликів, проводиться щоденний моніторинг викликів та наступність з амбулаторною клінічною службою. У місті працює міський громадський благодійний фонд "Здоров'я" (лікарняна каса). Одним з пріоритетів галузі є спрямованість на участь громадськості у поліпшенні стану медичної допомоги.

Велика увага в місті приділяється розвитку фізичної культури та спорту. Працює дві дитячо-юнацькі спортивні школи та філіал дитячо-юнацької спортивної школи інвалідів. За місцем проживання працюють секції з різних видів спорту. У місті живе та працює володарка першої олімпійської медалі незалежної України Валентина Цербе-Несіна.

У м. Прилуки працює 6 комітетів самоорганізації населення, які створені та працюють відповідно до статті 140 Конституції України, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" , "Про органи самоорганізації населення". При всіх комітетах самоорганізації населення міста організовано прийом громадян депутатами міської ради, дільничними інспекторами МРВ УМВС в Чернігівській області, працівниками Пенсійного Фонду України в м. Прилуки, створено первинні організації ветеранів мікрорайонів. Голови комітетів надають консультації, допомагають переоформляти пенсії інвалідам, одиноким, розглядають скарги, проводять прийом громадян мікрорайонів, ведуть облік громадян за віком, місцем роботи та навчанням.

Ведеться активна робота в напрямку підключення міста до різноманітних проектів, що працюють на території України. Міська рада бере участь у трьох Інтернет - проектах: сайт Асоціації міст та громад України, Мережа міст сталого розвитку України (м. Донецьк) і "Українські міста в Інтернеті" Iнституту трансформації суспільства. Матеріали, подані на Веб - сторінках вищезазначених громадських організацій, доступні всім зацікавленим особам.

Плідними є дружні стосунки з польським містом-побратимом Прилук - Косцєжиною.

Місто Прилуки - цікавий і перспективний інвестиційний район. Пропозиції для ефективних інвестицій стосуються перш за все невикористаних виробничих площ, промислових потужностей, модернізації виробництва у переробній галузі й легкій промисловості, машинобудуванні та будівництві.

(Чуб Антон, 11-А клас

інформація з сайту

http://pryluky.osp-ua.info/ch-1_fl-vizitivka.html)

Міста Білорусії