Історія міста Вишневого

Заснування міста

1886 року затвердили проект будівництва Південно-Західної залізниці (ПЗЗ) довжиною 428 км. Згідно з ним, залізниця мала пролягати від Києва-Волинського через село Жуляни, м. Васильків і далі на Фастів, де розходилась у напрямках Одеси та Катеринослава.

З метою заощадження коштів будівельники вирішили скоротити довжину колії до Фастова, пустивши її не через с. Жуляни, а трохи правіше — через мальовничу місцевість з озерами, які утворились вздовж річки Жуляни. 1887 року збудували дерев'яні будівлі залізничної станції «Жуляни». Робітники не жили на станції постійно, а працювали позмінно.

Перші мешканці

Перший постійний мешканець станції «Жуляни» — Тимофій Олифирко, службовець поштового вагону. Оселився на вулиці Пушкінській 1912 року.

Григорій Бужор — перший стрілочник станції «Жуляни».

Микола Іванович Мигай працював контролером ПЗЗ у 1908—1919 рр. Сім'я Мигаїв мешкає у Вишневому на вулиці Шевченко — тут була перша будівля. 1912 року збудовали ще кілька будівель на теперішніх вулицях Щорса та Шевченка.

1919р.

Восени 1919 р. станція «Жуляни» була місцем жорстоких боїв. Тоді на станцію ввірвались денікінці і наказали черговому відкрити семафор та пропустити з Боярки на Київ-Волинський їхній бронепоїзд. Того дня на станції працював Олександр Микитович Табунський. Почувши постріли наступаючих від села Гатне червоних партизанів, він повідомив їх про наближення ворожого бронепоїзда. Командир червоних вдягнув мундир денікінського офіцера, підійшов до бронепоїзда і сказав: «Наказ полковника направити бронепоїзд на перегін Київ-Волинський і там відкрити вогонь». Вранці партизани вибили денікінців зі станції «Жуляни».

1926—1928рр

Будівництво захисних укріплень м. Києва, базовою станцією для якого стала станція «Жуляни». Сюди прибували вантажі для будівництва дотів. При станції були зведені приміщення для штабу військових будівельників, вартове приміщення, та підсобне господарство.

В одному з приватних будинків була крамниця, де працював продавець з Києва. Тут можна було купити хліб, сіль, тюльку. Магазина на станції «Жуляни» не було і люди їздили за товаром до Києва.

Почали свій рух приміські поїзди (тепер їх називають електричками).

1928—1929рр.

Масова колективізація. Ліквідація хуторів. Виселені хуторяни розселялись на станції «Жуляни» по вулицях Островського, Садовій, Шевченка, Святоюр'ївській, Кутузова.

1930-ті рр.

З Боярки сюди перенесли машинно-тракторну станцію Києво-Святошинського району. Поряд з МТС розташувалась автоколона та Київська контора «Сіленерго». 1935 року в селі біля станції «Жуляни» було 80 дворів. Індивідуально забудовувалися вулиці Карла Маркса, Залізнична та Поштовий провулок.

Серпень-вересень 1941 р. Оборона Києва

Станція «Жуляни» стала оборонним рубежем на підступах до міста. Німецькі війська намагались захопити Київ до 8 серпня 1941 року. Разом із частинами Червоної Армії та підрозділами залізничних військ бої вели загони народного ополчення. Проте ворог спромігся прорвати лінію укріплень, вийти на північно-східну околицю Жулян і захопити Голосіївський ліс. Поле між селом Крюківщина та станцією «Жуляни» було усіяно тілами радянських воїнів. Кілька дотів продовжували оборону вже в тилу ворога. 10 оборонців доту № 131 під командуванням лейтенанта Якуніна вели нерівний бій, поки не були спалені вогнеметами.

У своїх спогадах «Бійці укріпленого району» колишній військовий комісар Київського району І.Ф.Євдокимов писав про оборонців доту № 205 під командуванням лейтенанта Г. К.Вєтрова: «Фашисти вели по доту безперервний вогонь, скидали на нього важкі бомби. Телефонний кабель був перебитий, із ладу виведено електрообладнання, пошкоджено амбразуру та кулемет. Бійці доту при світлі ліхтарів набивали кулеметні стрічки патронами і відпомповували ручним насосом ґрунтові води. Два бійці були контужені, але гарнізон доту діяв як загрозлива для ворога бойова одиниця». Невідомо чим закінчилась би облога доту, якби наступного дня туди не прорвалися декілька сміливців з 28-го кулеметного батальйону Київського укріпрайону. Вони принесли обложеним боєприпаси, харчі та дозвіл командування відступити. «Ніколи! — відповів за всіх лейтенант Вєтров. — Тепер ми можемо не тільки оборонятись, а й вести активні бойові дії». Вночі вони залишали дот, переходили річку Сіверку та несподівано нападали на ворога.

Великі втрати завдавали фашистам радянські бронепоїзди. Бронепоїзд старшого лейтенанта Ананьєва проник у тил супротивника, артилерійським вогнем розсіяв скупчення німецького війська, розгромив штаб ворога, підірвав склад боєприпасів, знищив близько 300 німецьких солдат. Протягом одного тижня бронепоїзд здійснив 15 нападів.

Герої війни

За бойові заслуги в роки війни 365 мешканців Вишневого нагороджені орденами та медалями. 28 із них нагороджені посмертно.

6 липня 1944 року в Білорусі, знищивши три фашистських танки, загинув смертю хоробрих старший лейтенант Микола Лабулівський. Тяжко пораненим повернувся додому Герой Радянського Союзу Павло Гавриш (помер від ран 1968 року). Між Крюківщиною та станцією «Жуляни» загинув смертю хоробрих Герой Радянського Союзу Микола Балуков. Його іменем названа одна з вулиць міста Вишневого.

Повоєнні роки

Після війни будівництво села біля станції «Жуляни» (належала до Крюківщинської сільради) тривало. Згодом мешканці Вишневого Кучугурова, Токова, Тимченко, Рожко та Панкевич писали: «Ми живемо в місті Вишневому з 1946 року. Весь час працювали на підприємствах Києва. В ті роки не було електропоїздів, їздили на роботу в робочих поїздах, товарняках. Людей набивалось дуже багато. Чіпляючись за поручні прямо на ходу, щоб тільки вспіти на роботу. За часів Сталіна, суворо карали за запізнення, тоді було страшне безробіття, і кожне запізнення приймалося як саботаж. Магазинів в молодому селі ще не було. Стояли в чергах в Києві, щоб що-небудь купити за карточки. Потім почали з'являтись ларьки, жилі дома. Ні радіо, ні світла, ні газу, ні води не було, але на наших очах ставало на ноги майбутнє місто. Точніше, ми його піднімали своїми плечима, відстроювали на безкінечних суботниках, а також після роботи. І все що нам потрібно було — це прожити і пережити на благо наших дітей…»

1952—1955рр. Будівництво міської інфраструктури

Із земель колгоспу ім. Мічурина с. Крюківщина було виділено 75 гектарів для індивідуального будівництва робітникам і службовцям МТС, автобаз та інших організацій району, а також демобілізованим солдатам. Почалось активне будівництво по вулицях Фрунзе, Косовського, Гоголя, Чапаєва, Кооперативній, провулках Дальньому та Широкому.

1955 — розпочалось будівництво шкіл. Перед тим діти ходили в початкову школу села Крюківщина або їздили в Боярку. За ініціативою начальника Управління ПЗЗ Петра Федоровича Кривоноса відкрили початкову російську школу на станції «Жуляни». Відповідальна за це розпорядження була педагог Ніна Дмитрівна Сидорська. Вона добилась організації початкової школи в приміщенні гуртожитку барачного типу як філії Боярської залізничної школи № 18. Школа-філіал № 13 в селі при станції «Жуляни» відкрила свої двері 1 вересня 1955 року. Школа-філіал, з часом, відділилася від Боярської школи і стала самостійною.

1960—1963рр.

Березень 1960 р. — постанова Верховної Ради УРСР про присвоєння населеному пункту міського типу станції «Жуляни» назву Вишневий. На час перейменування усі подвір'я тонули в буйному вишневому цвіті. Вже в перейменованому населеному пункті створили міську рада депутатів трудящих, на чолі якої був Федір Миколайович Леоненко.

1960 — населення Вишневого досягло 3800 осіб.

1960—1963 — відкрили першу 8-літню школу № 1, створили першу бібліотеку по вул. К.Маркса, 1 та літній кінотеатр. Господарчі організації Вишневого наводили за свій рахунок порядок на вулицях Залізничній і Лесі Українки.

1963—1965рр. Вишневе — промзона Києва

Великим поштовхом для розвитку Вишневого став дозвіл Ради Міністрів УРСР від 1963 року «Про винесення за межі міста Києва ряд промислових підприємств та баз у населений пункт Вишневий». Для здійснення цього рішення з земель радгоспу ім. Мічуріна виділили 136 гектарів під будівництво великого промислового вузла, житлових районів, соціально-культурних об'єктів. Розпочалося величезне будівництво.

На той час міськвиконком очолював Олександр Тимофійович Осадчий.

Після 1965 р.

Закінчувалося будівництво промислових підприємств, здано в експлуатацію 120 тис. кв. метрів житла, дві школи, кінотеатр, 12 магазинів, їдальні, багато інших об'єктів. До кінця 1970 року плани будівництва Вишневого були виконані. Тут проживало 17600 чоловік. Селищний виконком Вишневого висунув пропозицію до вищих органів влади про присвоєння населеному пункту статусу міста.

17 березня 1971 р. — Указом Верховної Ради УРСР Вишневе отримало статус міста районного значення.

(Інформацію знайшов і опрацьовував Іванюк Олександр)

Міста України

Орджонікідзе — місто на півдні Дніпропетровської області, у степовій зоні, у басейні річок Базавлук, Солона та Каховського водосховища.

Територія міста становить 2,6 тис. га, населення - 46,8 тис. осіб.

Цей степовий край має багату історію. Відомий археолог Борис Мозолевський у 1971 році розкопав курган "Товста могила", саме в якому знайдено знамениту золоту скіфську пектораль - шедевр світової античної культури, древньої майстерності.

Недалеко від міста, на території Каховського водосховища, по старому руслу Дніпра у УПІ-ХІ ст. проходив знаменитий торговий шлях "Із варяг у греки".

Не менш славна й подальша історія краю. Адже місто знаходиться на колишній території земель козацького Війська Запорозького. Саме тут понад триста років тому знаходилися Базавлуцька та Чортомлицька Січі. З останньою було тісно пов'язане життя та бойова діяльність національного героя України Івана Сірка, могила якого знаходиться в с. Капулівка.

Причиною виникнення міста Орджонікідзе стало те, що наприкінці минулого століття, у 1883 році, інженер-геолог Валеріан Домгер у басейні річки Солона відкрив багаті родовища марганцевої руди. Саме тут, на території майбутнього міста Орджонікідзе, з'явилися перші шахтарські селища. Одному з них - Причипилівці (нинішнє Гірницьке) уже більше 100 років. У 1886 році створюються Покровські копальні і розпочинається промислова розробка марганцевої руди.

Але офіційною датою народження міста є 1956 рік, коли були об'єднані декілька робітничих селищ, що виросли поблизу марганцевого рудника ім. Орджонікідзе.

Спочатку видобуток марганцевої руди здійснювався підземним шахтним способом. Але у 1952 році почали добувати марганцеву руду відкритим способом. У 1956 році вперше не тільки у вітчизняній, але й у світовій практиці було впроваджено метод рекультивації (відновлення) колишніх кар'єрних земель. Саме в цей час були об'єднані гірничодобувні підприємства в одне ціле - Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат, який став головним підприємством міста.

Місто Орджонікідзе розросталося, і в 1965 році його було віднесено до міст обласного підпорядкування.

З 2000 року на заводі "Кварцит" компанією "Ольвія-Бета" розпочато виробництво товарів побутової хімії та засобів гігієни. Це відомі не лише в Україні, а й за її межами, пральні порошки (Gala, Dana, Лотос Dах), шампуні і мило Shandy, рідина для миття посуду, скла та інше.

У місті є 11 шкіл, 15 дитячих садків, 2 музичні школи, будинок творчості, дитяча юнацько-спортивна школа, професійно-технічне училище.

Для забезпечення культурних потреб мешканців міста працюють кінотеатр, палац культури, клуби, бібліотеки, зона відпочинку.

Медичне обслуговування населення забезпечує міська лікарня.

Країна - Україна

Регіон - Дніпропетровська область

Район/міськрада - Орджонікідзевська міська рада

Код КОАТУУ 1212100000

Засноване - 1883 р.

Агломерація - Нікопольська агломерація

Статус міста - з 1956 року

Населення - 46 654

Площа - 26 км²

Густота населення - 1 794 осіб/км²

Поштові індекси - 53300-53390

Координати - 47°39′12″ пн. ш. 34°5′3″ сх. д.

Водойма - Базавлук, Солона, Дніпро

Для занять фізкультурою й спортом є стадіон та плавальний басейн.

(Панченко Діма)

Прилуки — місто обласного підпорядкування, районний центр Чернігівської області, залізничний вузол. Місто розташоване на півдні Чернігівської області на берегах річки Удай, є адміністративним, економічним і культурним центром Прилуцького району. Територія Прилук — 40 кв. км. Місто має зручне автомобільне та залізничне сполучення з іншими регіонами України, Росії, Білорусії; знаходиться на відстані 135 км від столиці України м. Києва.

Чисельність наявного населення міста станом на 1 жовтня 2005 року становила 61,6 тис. осіб.

Датою утворення міста вважають 1085 р., коли воно згадується в "Поучении" Володимира Мономаха та Іпатіївському літописі (1085-1092 рр.).

З 1362 року Прилуки входили до складу Великого князівства Литовського . Після російсько-литовської війни у 1504 році місто відійшло до Росії, а за Люблінською унією 1569 року - до Польщі. З 1590 року Прилуками володів магнат О.Вишневецький . У 1648 -1781 роках - центр Прилуцького полку. У 1783 році місто одержало магдебурзьке право. З 1782 року Прилуки - повітове місто Чернігівського намісництва, а з 1802 року - Полтавської губернії . У 1923-1930 роках місто було центром Прилуцького округу Полтавської області.У серпні 1932 року Прилуцький район увійшов до новоствореної Чернігівської області.

"Місто розташоване біля Удайської луки - там, де річка робить крутий вигин. Такий крутий вигин на річці зветься лука. Назва міста могла бути утворена від одного з двох дуже схожих слів. Слово прилук означає "край закруту, коліно"; слово прилука ("прилучатися") в словнику Грінченка тлумачиться як "приєднання". Проте в цьому словнику є й інше значення слова прилука - "поляна серед лісів". Найвірогідніше, що в основі назви лежить лука, прилука - "закрут".1

Прилуки розташовані на Полтавській рівнині. Рельєф погорбований; підняті рівнини чергуються з "блюдцями" понижень, ярами, долинами. Прилуччина багата на горючі корисні копалини (нафта, газ, торф), будівельну сировину (піски, глини) є бішофіт, водний розчин якого має цінні лікувальні якості.

Головною водною артерією міста є річка Удай - права притока р. Сули. Територія міста знаходиться в лісостеповій природній зоні з сірими лісовими ґрунтами та чорноземами. В природному вигляді рослинний і тваринний світ зберігся лише на околицях міста Прилук. В самому місті є багато парків, в приватному секторі вирощують фруктові дерева, є присадибні ділянки, розводять свійських тварин.

Сьогоднішні Прилуки - це сучасний діловий центр. Промисловий комплекс міста налічує 21 підприємство, які представляють легку, харчову, тютюнову, видобувну, поліграфічну та машинобудівну галузі промисловості. З найбільших підприємств, вироби яких відомі за межами країни, - ЗАТ тютюнова компанія "В.А.Т.- Прилуки", ВАТ "Прилуцький завод "Білкозин", що діють за участю іноземного капіталу, НГВУ "Чернігівнафтогаз" ВАТ "Укрнафта". Крім того функціонують такі підприємства ЗАТ "Прилучанка" (фабрика художніх виробів); ЗАТ "Вербена" (виробництво шкір-галантерейних виробів); ВАТ "Будмаш" (машинобудування); КВТФ головних уборів "Корона" (легка промисловість); ЗАТ "Прилуцька швейна фабрика" (легка промисловість); ТОВ ВКП "Прилуки - Агропереробка"(виробництво ковбасних виробів); ВАТ "Прилуцька панчішна фабрика ім. 8 Березня"" (легка промисловість); ЗАТ "Прилуцький м'ясокомбінат" (харчова промисловість); Агропромислове об'єднання ім. Івана Супруненка ВАТ "Прилуцький хлібозавод" (харчова промисловість).

Стратегічним планом передбачена й розпочата робота в напрямі підвищення якості життя в місті, що також, як показує досвід, досить важливо для залучення інвесторів, особливо іноземних.

Запланована стратегічним планом сталого розвитку і вже здійснюється робота з молоддю. В результаті, на думку лідерів громади, має відбутися припинення відпливу із міста молодого населення, його неповернення після навчання, чітка профорієнтація юнаків та дівчат із урахуванням потреб місцевих підприємств.

Лідери Прилуцької громади переконані, що тільки кроки в напрямі запровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку дадуть нам можливість стати містом комплексно розвиненим, з потужною інфраструктурою, сприятливим навколишнім середовищем, високим духовним і соціальним рівнем життя населення.

У місті працює 11 філій банків.

Розвинута інфраструктура ринкового середовища в місті сприяє розвитку підприємництва. Станом на 01.07.2006 року в місті зареєстровано близько 5432 фізичних та понад 551 юридичних осіб.

Місто має розгалужену телефонну мережу, активно розвиваються системи мобільного зв'язку, система Інтернет.

У місті виходить 11 газет, працює та розвивається місцева телекомпанія "Прилуки", редакція міськрайонного радіомовлення та 2 радіохвилі FM.

На території міста працює 8 закладів культури: 4 бібліотеки, дитяча музична школа та школа мистецтв, міський Будинок культури, краєзнавчий музей з філією.

Міський Будинок культури по акустиці входить в десятку найкращих по Україні. Навколо Будинку культури - парк з атракціонами та танцювальним майданчиком, які працюють у весняно-літній період. Щорічно в місті проводиться Всеукраїнський фестиваль аматорських театрів "Театральна осінь"; проходять регіональний відкритий фестиваль "Мистецькі барви", міський фестиваль "Пісні на Удаєм", регіональний Воздвиженський ярмарок.

У фондах краєзнавчого музею налічується близько 40 тис. музейних експонатів. Серед них зброя та предмети народного побуту, починаючи з ХVІІ століття, художні картини 18-19 ст., старовинні меблі з маєтку Галаганів, медалі Російської імперії та СРСР, ордени, холодна зброя (кинджали, шаблі, багнети) 16-18 ст., ікони 17-19 ст., сідла коней козацьких полковників 17-18 ст. В 1978 р. створено філію музею, в якій представлені експонати щодо життя та діяльності Героя Радянського Союзу О.Кошового та учасників Великої Вітчизняної війни, воїнів - інтернаціоналістів - наших земляків.

У місті функціонує 4 вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, 9 середніх шкіл І-ІІІ ступенів, 2 гімназії, 1 навчально-виховний комплекс, 14 дошкільних та 3 позашкільних заклади. Управління освіти міської ради працює над темою впровадження інтерактивних технологій в організації навчально-виховного процесу. Усі школи оснащені сучасними комп'ютерами, які об'єднані в локальну мережу та підключені до всесвітньої мережі "Internet".

Медичні заклади міста функціонують у рамках державної, регіональної та місцевої політики у галузі охорони здоров'я, сформованої у відповідності до концепції розвитку охорони здоров'я населення України та з урахуванням європейського вибору держави.

У місті працює відповідна мережа лікувальних закладів міста:

1.Центральна міська лікарня

2.Міська дитяча лікарня

3.Станція швидкої медичної допомоги

4.Стоматологічна поліклініка

Політика міської ради спрямована на поліпшення якості та доступності медичної допомоги населенню. У Центральній міській лікарні діє стаціонар із сучасним обладнанням та використанням інноваційних технологій. У ній впроваджена цифрова технологія для рентгенологічного обстеження хворих, що дозволяє поліпшити якість дослідження та зменшення опромінювання на пацієнтів в 16 разів. В хірургічному відділенні Центральної міської лікарні впроваджено технології мініінвазивної хірургії, в тому числі і для дітей. Станція швидкої медичної допомоги оснащена сучасними засобами зв'язку та реєстрації викликів, проводиться щоденний моніторинг викликів та наступність з амбулаторною клінічною службою. У місті працює міський громадський благодійний фонд "Здоров'я" (лікарняна каса). Одним з пріоритетів галузі є спрямованість на участь громадськості у поліпшенні стану медичної допомоги.

Велика увага в місті приділяється розвитку фізичної культури та спорту. Працює дві дитячо-юнацькі спортивні школи та філіал дитячо-юнацької спортивної школи інвалідів. За місцем проживання працюють секції з різних видів спорту. У місті живе та працює володарка першої олімпійської медалі незалежної України Валентина Цербе-Несіна.

У м. Прилуки працює 6 комітетів самоорганізації населення, які створені та працюють відповідно до статті 140 Конституції України, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" , "Про органи самоорганізації населення". При всіх комітетах самоорганізації населення міста організовано прийом громадян депутатами міської ради, дільничними інспекторами МРВ УМВС в Чернігівській області, працівниками Пенсійного Фонду України в м. Прилуки, створено первинні організації ветеранів мікрорайонів. Голови комітетів надають консультації, допомагають переоформляти пенсії інвалідам, одиноким, розглядають скарги, проводять прийом громадян мікрорайонів, ведуть облік громадян за віком, місцем роботи та навчанням.

Ведеться активна робота в напрямку підключення міста до різноманітних проектів, що працюють на території України. Міська рада бере участь у трьох Інтернет - проектах: сайт Асоціації міст та громад України, Мережа міст сталого розвитку України (м. Донецьк) і "Українські міста в Інтернеті" Iнституту трансформації суспільства. Матеріали, подані на Веб - сторінках вищезазначених громадських організацій, доступні всім зацікавленим особам.

Плідними є дружні стосунки з польським містом-побратимом Прилук - Косцєжиною.

Місто Прилуки - цікавий і перспективний інвестиційний район. Пропозиції для ефективних інвестицій стосуються перш за все невикористаних виробничих площ, промислових потужностей, модернізації виробництва у переробній галузі й легкій промисловості, машинобудуванні та будівництві.

(Чуб Антон, 11-А клас

інформація з сайту

http://pryluky.osp-ua.info/ch-1_fl-vizitivka.html)

Міста Білорусії

Міста Росії

Сатка

Город расположен на западном склоне Южного Урала, на р. Большая Сатка, в 236 км к западу от Челябинска. Ж.д. станция. (50000 нас.)

В Саткинском районе - национальный парк Зюраткуль (одна из самых экологически чистых зон Челябинской области) с озером Зюраткуль (в 25 км к юго-востоку от Сатки, единственное горное озеро на западном склоне Южного Урала, на высоте 724 м).

Основан в 1756 г. как посёлок в связи со строительством промышленником А.С. Демидовым чугуноплавильного Троицко-Саткинского завода. Завод располагался у слияния рек Большая и Малая Сатка; гидроним из башкирского сат, сата "развилина, перекрёсток; междуречье", что соответствует положению города при слиянии двух рек.

В 1896-1900 гг. построена железнодорожная ветка Бердяш - Бакал, соединившая Саткинский завод с Самаро-Златоустовской железной дорогой.

В конце 19 в. близ завода было открыто месторождение магнезита, в 1901 г. построен завод "Магнезит" (ныне - АО "Магнезит").

В 1910 г. на порогах р. Сатка, в 47 км к северо-востоку от Саткинского завода, был построен один из первых в России электрометаллургический завод "Пороги" (ныне АО "Метзавод").

Город с 20.04.1937 г.

Сатка - центр добычи и переработки магнезита.

АО "Магнезит" - производство огнеупоров. АО "Метзавод" - производство чугуна. Заводы: железобетонных изделий, по ремонту телерадиоаппаратуры, молочный. Лесхоз, леспромхоз.

В Саткинском районе - молочное скотоводство. Выращивают картофель, овощи.

Месторождения железной руды, кварцита, бокситов, титано-магнетитов, известняка, редкоземельных металлов и молибдена, поделочного камня офиокальцита.

Культура, наука, образование

Филиал Магнитогорского горно-металлургического института.

Краеведческий музей.

Архитектура, достопримечательности

Сохранился дом управляющего заводом (1848) и др.

В долине р. Ай - 35 пещер, в т.ч. Кургазакская ледяная, Шумиха (длина 1200 м).

МОЄ МІСТО

Я живу в місті Вишневому. В ньому живуть мої друзі, знайомі, родичі, батьки моїх батьків. Місто Вишневе мені дуже подобається, але в ньому є деякі недоліки. Наприклад, не відведені місця для вигулювання тварин, тому люди вигулюють їх біля своїх будинків і забруднюють територію, де бавляться діти. Ще мені не подобається те, що в Вишневому нема паркової зони, щоб люди там відпочивали. Мені не подобається, що є деякі місця, де звалено сміття (біля ринку південної частини міста).

У Вишневому мені подобаються новобудови з гарними подвір’ями, з дитячими майданчиками, побудовані нові церкви. Я хочу, щоб моє місто процвітало.

Учень 11 класу

Вовк Сергій

Роздуми про місто

Вишневе - місто духовності та добра

Я – учень 11 класу НВО «Вишнівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1 – дитячий садок». Моє місто знаходиться не далеко від столиці України – міста Києва. В ньому живе понад 50 тисяч людей. Молодь нашого міста поважає спорт та прагне досягати вершини на світовому рівні. В нашому містечку живе відомий на весь світ спортсмен з багатирських ігор Кирило Чупринін, а також переможець Європи по самбо серед молоді до 20 років Ірина Колесник. Але для більших досягнень в інших видах спорту, наприклад футболу, в місті не створено комфортні умови. Міська влада, яка тривалий час обіцяє Вишнівчанам красивий футбольний стадіон, виконує це тільки на словах. Вболівальники переживають за своїх футболістів, які падають на полі із-за того, що те поле більше схоже на город. Але ми всі сподіваємося на краще та чекаємо, коли почнеться будування футбольного поля.

Але не все так погано як ми думаємо. Наш міський голова зробив не мало для нашого міста: збудував дороги Європейських стандартів, ліхтарі сучасні та лавочки, яких так бракувало у нашому місті. Міста, з якими ми межуємо просто мріють про наші дороги та урни для сміття, які майже всюди. Мене дуже засмучує поведінка деяких громадян нашого міста, які кидають папірці на землю в метрі від урни.

Я хочу побажати нашому місту процвітання та взаєморозуміння між адміністрацією та населенням містечка. Зробити сумісними силами всіх вишнівчан наше місто найчистішим в Україні та пишатися нашим містом.

Гапон Олексій

«Вишневе – місто духовності і добра»

«Вишневе – місто духовності і добра». Таку вивіску можна побачити на багатьох високих будинках нашого міста. Але чи задумувався хтось чи насправді це так? З одного боку так: у Вишневому багато шкіл, є футбольні поля, дитячі майданчики, дитячі садки, будують церкви і нові багатоповерхові будинки. Але якщо глянути на наше місто з іншого боку – можна побачити, що деякі мешканці вживають наркотики, алкоголь; поламані дитячі майданчики, розбиті дороги і тому подібне…

На мою думку, у нас є два вибори: зробити наше місто гарним, чистим і охайним чи навпаки поганим, брудним і злим… Якщо люди будуть халатно відноситись до всього, що роблять нового у Вишневому, то з нашого міста зробиться велика брудна яма, яка поглине усе позитивне. Тому потрібно берегти своє місто, насаджені дерева, спортивні та дитячі майданчики, підтримувати охайний стан під’їздів, доріг та тротуарів… Молодь повинна займатися спортом, чи чимось, що підходить по душі. Для цього у Вишневому створені деякі умови: футбольні поля, тренажерні зали, багато різних секцій та гуртків у школах та Будинку творчості. Але, нажаль, деяка частина молоді не використовує це. Вона не розуміє, що це веде до занепаду духовності.

Тож потрібно докладати зусилля усіх мешканців, щоб зробити з Вишневого справжнє місто духовності і добра!

Учень 11 класу

Мельник Вадим